D233D625 87FE 470E 9D2A 4188A71B124F w1023 r1 s
фото Галини Терещук
Два роки підготовки, звільнення з роботи і початок навколосвітньої мандрівки на велосипедах, яка мала тривати 4 роки. Однак епідемія коронавірусу зламала плани двох шведів. На карантині вони опинились у Львові. Але не журяться і вірять, що продовжать свій шлях на роверах із благодійною метою. Про це Йдеться у матеріалі журналістки Радіо Свобода Галини Терещук.

Із Валентином Лазаром і Семом Каларою зустрілись у старому районі Львова – на Клепарові. Майже місяць тут живуть шведські мандрівники в орендованій квартирі. Знайшли помешкання через інтернет дорогою з Польщі в Україну. За кілька годин до закриття українсько-польського кордону шведи встигли перетнути пункт пропуску.

«Ми почули у Польщі новину, що Україна збирається закрити переходи на кордоні в середині березня. Якраз були 50 кілометрів від кордону. У Львові мали друзів і швиденько вирішили їхати. Бо знали, що Словаччина закрила кордон і ми вже б не змогли потрапити в Угорщину, куди планували їхати після України», – розповідає Валентин Лазар.

14CE9860 488A 4F6D B4F2 037561D73081 w650 r0 s
фото Галини Терещук
Люди у масках на вулицях Польщі їх здивували. Адже роверисти й гадки не мали про епідемію коронавірусу. Свою подорож 34-річний менеджер Валентин Лазар і 31-річний економіст Сем Калара почали зі Стокгольма 1 лютого. Спершу вони добрались в Естонію, проїхали Латвію, Литву, Калінінград, Польщу. На карантині опинились в Україні. Але їхня мандрівка запланована на 4 роки.

«Ми планували проїхати на велосипедах 60 тисяч кілометрів по всіх континентах, окрім Антарктиди, а Новий рік хотіли зустріти в Китаї, але плани змінила епідемія. Вже четвертий тиждень у Львові. Плануємо бути до 24 квітня, можливо кордони відкриють і ми рушимо в Угорщину, в Будапешт, де живуть рідні Валентина. Надіємось, що все буде добре», – говорить Сем Калара.

DAE74DA3 73DE 4280 971F 88F902FFED08 w650 r0 s
фото Галини Терещук
Батьки Валентина походять із Угорщини, а Сема мама – з Філіппін, зараз вона проживає в Австралії. Саме мама Сема познайомила хлопців із благодійною неурядовою організацією «SOS Children's Villages», яка захищає дітей без батьківської опіки, допомагає їм і сприяє їхньому розвиткові. Цю організацію заснували в Австрії після Другої світової війни, у 1949 році. І зараз вона діє у понад 130 країнах світу, в тому числі й Україні.

«Суть мандрівки – побачити світ і познайомитись із людьми, а не накручувати кілометри на велосипедах. Коли змучені, то просто зупиняємось. Але головне – це зібрати гроші для потребуючих дітей. Моя мама походить із бідної країни, спонсорує організацію. Свого часу вона отримала допомогу на освіту, навчалась в університеті і там зустріла мого батька. Я не знав цієї історії, допоки не став старшим. Дуже вдячний за цю роботу, за підтримку дітей, здійснення їхніх мрій і ми стараємось допомогти фондові», – зауважив Сем Калара.

4A877D3A C9E0 49F4 9153 2CFDCEB1753D w650 r0 s
фото Галини Терещук
Коли мандрівники проїжджають на велосипедах 1000 кілометрів, благодійники, які зголосились напередодні їхньої подорожі, перераховують гроші на рахунок організації. Тим часом шведські велосипедисти розповідають по свою подорож у соціальних мережах.

«Нам пощастило, що ми застрягли у Львові. Тут гарне місто, товариські люди і перебування – недороге для нас. Хоча наш бюджет обмежений. У день витрачаємо 10 доларів. Ми без роботи, купуємо їжу енергетичну. Хліб, майонез, овочі, фрукти. Друзі у Львові пригостили борщем, сподобались котлети по-київськи. Ми у кожній країні відкриваємо її для себе. Безпечно почуваємося в Україні, попри те, що ми іноземці, ми далеко від наших родин і, з огляду на епідемію, ми хочемо відчувати, що нас підтримують. Ми на зв’язку з рідними, тримаємо руку на пульсі, не почуваємося самотніми», – говорить Валентин Лазар.

B24326BD 227C 4C7A BA1F 4AA365BA403B w650 r0 s 1
Ночувати на Львівщині доводилось і в полі. Фото з Фейсбук-сторінки мандрівників
Молодим шведам не лише смакує українська їжа, але й подобається українська мова. «Привіт, друзі, добрий день, борщ» – ці українські слова вже вивчили. Вони планували побачити Одесу, Київ, а ще побувати у селі Зміївка Херсонської області, єдиному в Україні, де живе найменша національна спільнота – шведська, яка з кінця XVIII століття зуміла зберегти свою культуру і мову. Шведи збудували на українській землі Старошведське село.

«Ми знаємо про село, де живуть віддавна шведи і було цікаво побувати. Трішки сумно, бо хотіли більше побачити Україну, це велика європейська країна. Ми багато чули про Україну у Швеції, для нас було цікаво дізнатися все. Але навіть за цей час зрозуміли, що українці емоційніші від шведів, багато жестикулюють, їхні емоції видно на обличчі. Навіть без знання мови, можна зрозуміти українців», – говорять мандрівники.

Вони після карантину таки хочуть продовжити свою мандрівку. Якби епідемія затягнулась на довший час, то повернуться у Швецію.

А наразі одягнули маски, які мама Сема купила в Австралії і про всяк випадок дала їм у дорогу, і їдуть краще пізнавати Львів.

«У карантині стараємось дбати про своє здоров’я, більше ходимо, бо так можна побачити багато цікаво у місті і пізнати людей», – кажуть Сем і Валентин.