uae37acae356aМотиваційна історія гравця волейбольної збірної України Юрія Семенюка.

4 років збірна України не грала на чемпіонаті Європи. 22 роки не перемагала там. Прямо зараз відбувається щось чудове – наші волейболісти під керівництвом Угіса Крастіньша перемогли двічі (Чехію та Чорногорію) й один раз програли – в рівній грі близьким до топів голландцям.

В цій збірній є люди, які знають, що таке європейський волейбол і заповнені зали (Плотницький, Єрещенко, Тєрьоменко, Вієцький), але є й ті, хто й далі виступає в Україні. Більшість з них проходили школу харківського «Локомотива» й з дитинства займалися волейболом. Але є людина, яка неочікувано прийшла у волейбол і ніколи не думала про те, що одягне майку збірної.

Його звати Юрій Семенюк. Він грає на позиції центрального блокуючого, що не дивно (зріст Юри – 2.10). І не просто грає, а є одним із найкращих гравців команди (11 очок (5 блоків) з Чехією, 8 (2) з Нідерландами, 17 (5) з Чорногорією). Він кричить, заводить команду і вистрибує після забитих у стилі Роналду. Семенюк – це про щирість та емоції.

«Все дитинство в волейбол тягнули. Думав: «Для чого це мені? Краще футбол побігаю, а ввечері на дискотеку піду»

uaecbf014100cІнакше й не могло бути. Він почав займатися волейбол 5 років тому – в 20, розповідає волейболіст:

«Як молодий студент, хотів мати гроші на гульки та одяг. Живу в Солонці (село біля Львова, – прим.Tribuna.com), а звідти недалеко до «Ашану». Влаштувався туди працювати в продуктовий відділ – розкладав напої, соки, алкоголь. Мене кілька разів бачив там тодішній тренер «Баркому», кликав на тренування. Але я про волейбол не думав. Мене взагалі все дитинство в волейбол тягнули, але не хотів. Думав: «Для чого це мені? Краще футбол побігаю, а ввечері на дискотеку піду». Отаке було в голові.

Потім працював конcультантом у магазині будівельних матеріалів. Продавав газонокосарки, бензопили. Нормальна робота, два дні вдома, два – працюєш, хороша зарплата. Тоді графік роботи дозволяв інколи ходити на тренування і я таки погодився. Прийшов і взагалі було незрозуміло, що маю робити. Пацани в шоці були – прийшов чувак, зріст 2.10. Питали, де граю, скільки часу займаюсь. Думаю: «Я взагалі перший раз на волейбол прийшов. Що ви хочете в мене?» Я знав елементарні правила, але не вмів приймати м’яч – ні знизу, ні зверху, подавав взагалі з місця. Раніше бігав хіба в школі на фізкультурі. Здавали там волейбол. Подав через сітку – молодець, не подав – йди тренуйся».

Спершу Семенюк тренувався з першою командою «Кажанів», потім – з дублем. На щось серйозне не розраховував – типу хобі. Все змінилося через місяць. Клуб запропонував поїхати на місяць на збори з першою командою. Якщо все буде добре – підпишуть контракт. Але для цього треба було звільнитися з магазину: «Я думаю: «Та фігня. І так набридло вже на тій роботі – хотів з друзями в Карпати поїхати. Робота якраз могла цьому завадити». Звільнився і поїхав. Чуть не помер – дуже тяжко. Не знаю як, але витримав».

Перший матч Семенюка – за «Барком-2» на товариському турнірі. Було жорстко – він не знав, куди ставати, куди бігти, що взагалі відбувається. Без досвіду й навичок важко закріпитися у професійному спорті. Юрі пощастило – фізичні дані дозволяли щось зліпити:

«Пощастило, що в мене є зріст. А все, що міг допрацювати індивідуально, допрацьовував. В команду прийшов польський тренер Ян Сух. Після кожного тренування я залишався з ним на годину – біля стіни відпрацьовував прийом знизу – 100 разів, зверху – 100 разів. Поки не подав нормально 10 разів, не міг піти. Найважче – падіння, це щось з чимось. Боки оббиті, лікті оббиті, борода болить, все в крові. Але таки навчився.

Інакше й не могло бути. Він почав займатися волейбол 5 років тому – в 20, розповідає волейболіст:

uae9080dfd312Та навіть зараз мені бракує техніки. Наприклад, для силової подачі. В дитинстві тренують, як підкидувати м’яч, як на нього виходити, правильної техніки руки. А я прийшов не дитиною – 2.10, 105 кілограмів. З такими даними вже важко навчитися. Та й стрибка нема – його також в дитячому віці закладають. Я просто підкидую м’яч і біжу. Добре, що вже подаю планер в стрибку (подачі у волейболі, при ній м’яч вібрує й змінює напрямок руху, – прим. авт.), гібридний зі силовою також деколи летить.

Подавати навчився ще з Сухом, а все решта мені в голову вбив Угіс Крастіньш. Він сильно допоміг. Як переміщатися на блоці, як грати в захисті, як не боятися м’яча, правильно вибирати місце».

Одне із найважчих випробувань в кар’єрі Семенюка – травма міжхребцевого диска. За прогнозами лікарів він мав повернутися в гру через рік. Але Юра зробив неможливе – через 4 місяці вже тренувався з м’ячем. «Психологічно і морально допомогли батьки й тоді ще дівчина, а тепер уже дружина. Фізично я вже сам тренувався. Поміг клуб – мав хорошу реабілітацію».

Вперше Семенюка викликали в збірну в 2017-му – команду якраз очолив Угіс Крастіньш. Тоді довелося їхати у Францію – на матчі відбору до чемпіонату світу (в підсумку команда туди не потрапила). Матч проти зіркових французів не зразу вклався в голові гравця: «Я з місця крок не міг зробити. Там одні зірки – Гребенніков, Ле Ру, Нгапет. Я тільки на відео їх бачив, мільйонні контракти. Був в шоці, що граю проти них. Раніше ж переважно дивився лише нарізки центральних блокуючих, вже потім – саму гру».

Коли питаєш Семенюка про те, чи думав він зіграти на чемпіонаті Європи, коли вперше йшов у зал «Кажанів», усміхається: «Навіть близько ні». Його мрії й цілі були куди скромнішими: «На початку якогось з сезонів питалися, хто ти є – майстер спорту міжнародного класу, кандидат в майстри, маєш розряд. А в мене взагалі ніколи не було нічого. І я хотів бути кандидатом в майстри спорту – це ж звучить. Коли грав у вищій лізі, мріяв грати у суперлізі. Думав, що це щось дуже круте. А про збірну навіть думок не було – дивився на футбольну збірну і розумів, який це рівень. Щоб я грав за волейбольну і мене показували по телевізору – в голові не було й близько».

uaee672ebfde2Після того, як Юра запалив в матчах відбору до чемпіонату Європи та Євроліги, на нього звернули увагу закордонні клуби. Але чіткої цілі поїхати не було – влітку чекали поповнення в сім’ї й разом з дружиною планували залишитися у Львові. Навіть була попередня домовленість про нову угоду з «Баркомом». Однак все змінила пропозиція бельгійського «Маасейка», місцевого чемпіона й учасника наступного розіграшу Ліги чемпіонів. Новий сезон Семенюк розпочне там – говорить, що весь час треба підвищувати планку й піднімати технічний рівень.

Та зараз всі думки – про Євро. Юра не хоче говорити, що Україна показує свій максимум – в такому випадку перемогли б Нідерланди: «В тій грі у нас були сет-боли і в першій, і в другій партіях. Треба було їх брати. Але все попереду. Кожна команда тут сильна по-своєму. Треба максимально налаштовуватися на всі ігри. Давайте зіграємо ще дві і тоді скажемо, наскільки добре ми зіграли».

Ще 5 років тому він працював в магазині. А прямо зараз є одним з лідерів збірної України на чемпіонаті Європи й скоро дебютує в Лізі чемпіонів. Життя готує неймовірні сюжети. «Якщо дуже сильно хотіти, то все можна зробити. Головне – ніколи не здаватися», – каже Юра. Сперечатися не будемо.

«Украина ближе к СССР, чем к Латвии». Он вывел нашу волейбольную сборную на Евро впервые за 14 лет

Фото: CEV; ФВУ; «Барком-Кажани»; фейсбук Юрія Семенюка.

загрузка...